Після мого суботнього посту про Гнідавське болото мав у коментарях коротку дискусію з лучанкою Олею Петрук.
Тоді я писав: відчепіться від Гнідавського болота всі – і наївні (або куплені) активісти, і корумпована влада, і забудовники-сусіди, і олігархи-ненажери. Хай качки з бобрами живуть у спокої. Бо цей ажіотаж – злі наміри на фоні безглуздої наївності інфантильних зумерів, якими дорослі і зажерливі дяді просто користуються, як корисними ідіотами.
Ольга у відповідь дорікнула мені, що:
😡Я знецінюю гарні ініціативи.
😡Ці ініціативи підтримують європейські архітектори й урбаністи.
😡Болоту потрібен публічний простір, бо там хаос і пожежі.
😡Я нічого сам не зробив і не пропоную, як запобігти “негативному прогнозу”.
Загалом я вітаю небайдужість Ольги. Але мушу констатувати її цілковиту наївність…
Думаю, Оля з її рожевими окулярами – не одна така. Тому спробую відповісти.
Про «знецінення ініціатив»
Я прожив 56 років і бачив мільйон «ініціатив». Але цінність мають лише ті, які реально втілити. А ваше «от ми стежку прокладемо і настане порядок» – всього лиш щире, але відірване від реальності бажання «зробити, як у Європі».
В українських реаліях так не працює. Щоб болото залишилося болотом, а не стало черговим ЖК «Венера» чи «Гнідавський» – треба не дощечки класти, а бути готовими з вилами виходити і під бульдозери лягати. Ну або хоча б більше покидьків у владу не обирати, які будь-яку ініціативу перетворюють або на дерибан, або на піар.
І ваше бажання, як у кота Леопольда щб усі жили дружно – це навіть не смішно…
Про європейських архітекторів і урбаністів
Ех… Ну як вам сказати… Ваші дідусі з бабусями колись придумали термін «євроремонт». Типу, раз з Європи – значить круто. Я думав, таке вже давно минуло, але внуки – туди ж…
Послухайте, дитино. Європейські фахівці не розуміють, як у нас працює система. вони не стикаються з чиновниками, для яких головне не місто, а відкат. У них папірець означає дозвіл, у нас – хабар. І поки ця логіка не зміниться, європейські консультації лишатимуться просто казками.
Про «болото як публічний простір»
Болоту, його мешканцям і рослинності потрібен не публічний простір, а паркан.
Двометровий.
Бетонний.
Бо люди, які там палять очерет, смітять і нищать природу, не стануть культурними від слова «урбанізм». І в інше місто не переїдуть. А що буває з обладнаними екопросторами – можете подивитися ось тут .
Про те, що я «нічого не роблю»
Кожен має робити своє. Я пишу, попереджаю, пояснюю. Хтось охороняє природу, хтось навчає дітей, хтось ремонтує дороги, хтось дискутує про культові фільми.
А якщо всі разом – то ми громада. І наше завдання – змушувати владу діяти по закону. Це і є наша місія.
Це не я придумав, так працює цивілізоване суспільство. Розпитайте хоча б у ваших консультантів-урбаністів з Європи.
Бо поки ви проводите воркшопи, пишете стратегії розвитку з європейцями і п’єте черговий смузі чи мачу лате – серйозні дяді у кабінеті підписують чергове рішення про зміну цільового призначення землі і вилучення ділянки з меж заказника.
І чхати вони хотіли на ваші хакатони, синергії, кластери і екокомюніті.
Про те, що я «нічого не пропоную»
Пропоную: не бути сліпими. Бо я не раз бачив, як це закінчується. Жоден активіст не переламає корупційно-олігархічну систему, якщо не бачитиме причини: кончені уроди з владними повноваженнями. І байдужа більшість суспільства.
Моя робота така: дізнаватися правду про кончених уродів – і розповідати її байдужому суспільству.
Щоб воно ставало менш байдужим.
А ваша?
Залишити відповідь